Але, братани, я вчора таке прикольне пригода підкидав. Закладки, бошки, марки – все було на висоті!
Так от, зранку я прокинувся з таким кіром життєвим, що аж бридко. Цілий тиждень здер від праці на одній сигареті, але цього разу вирішив змінити ситуацію. Їду на виставку мистецтв, а там буде все, що треба – море коноплі, зелья та забагато бомби. Ідея перебувати у стані відруба була просто неймовірна.
Вдягся я круто – кепка, величезні сонцезахисні окуляри та широка рубашка з написом "Наркоман комік". Так, братишка, вдягнувся, як справжній бородатий наркоман.
Прибув на виставку, і вже одразу почув, що тут буде вечірка на повну катушку. Заходжу всередину і бачу – вся толпа ще з дірками в тілі від вечірніх пригод. Тут і марки, і бошки, і закладки – краснісінько гуляють попарно. Ну, подумав я собі, треба розшевелити людей, щоб голову закружило від забави. Підійшов до локації зі сміхом і почав уліткувати незнайомців.
Один тип таки виглядав як наркоман. Одягнутий в білі штани, які зовсім не прикривали його нижню половину, та в червону рубашку з піратським черепом. Людилося, що він вмер від недостатку сонця. Але, як я зрозумів згодом, це був лише його стиль одягу.
- Вітаю, мій друже! – закричав я з усього горла. – Ти тут, щоб попарити свою голову сміхом?
Тип поковиркався та відповів:
- Привіт, мандрівнику сміху! Точно, що саме роблю. А ти? Звідки прийшов, цей аматор веселощів?
А я йому:
- Так-то тільки завітав з мого підвідомого світу. Мене звуть наркоман комік, і я всюди, де весело.
Тут наш ведучий оголосив, що починається сценка, в якій головними героями будуть мистецтво та марихуана. Щоб привернути увагу, я взяв сигарету та запалив її. Вважаю це таким своєрідним символом вибуху сміху. У руках у мене пливла гаряча кава, яку я посипав коноплею. Запаривсь вона, шо бошки летіли в розлогім сюжеті. Це був мій шоу! Усі з задоволенням дивилися.
Після вистави я зійшов з сцени і спробував закінчити свою закладку. Але тут на мене наскакує хлопець зі стайлішними та кривулями бровами.
- А як тобі наша вистава, нарко-клоуне? – кинув мені він. – Ти її зісрал на всю аудиторію!
А я засварив його:
- Що ти шеймишся, чувак? Я входив у роль наркомана коміка і робив свою справу. Це крута справа, зрозуміло?
Такі справи, братани, бувають з нашими справами. Ще наслідки бувають. Ось цей хлопець, наркодилер, гасив мені божевільну перемогу над репутацією. Просто фарбував мене в світлий колір. Щось типу: "Дивіться, як цей нарко-клоун залишився без роботи!"
Але я не здався. Пішов до нього і склав йому гортань на пішість. Недільник-то він втримався. Закинув пару фраз про те, як він хороший репродуктивний орган і може показати себе на всіх сторонах. Опинився його кайф: "О, наркоман комік, поціновує тілесні насолоди моїх вистав!". Чудово, сміх на сцені протягом 10 хвилин. А потім я відчепив його штани та попросив віншувати мені мою репутацію.
Він злагодився, і ми знову повернулися на виставку, де всі сиділи, шо відрублені та мундирні від мого шоу. Продовжили знов шеймити, але вже з іронією від наших подій. До мене йшла неприцьержена.
- Оце тобі чесний пропозицію, чуваче, – каже вона. – Ми проводимо акцію "Сміх у всіх сферах життя". Давай братимемо у тебе хороші шоу на вулиці, на території виставки. Що скажеш?
І я відповідаю:
- Зате коли я буду робити шеймить, тоді буду спати в отрубі. Давай, гарна пропозиція. Нехай сміх змінює світ.
Таким чином, я зустрів старого знайомого, який мене оцінює. Чули гарну музику, познайомилися з багатьма цікавими людьми. Дуже класно було бути на тій виставці. Адже для мене, як для наркомана коміка, це був справжній наркотик для душі.

Зашел я на свой любимый форум, где крутые нарки собираются и бухают по полной программе. И тут, в одной из тем, увидел рекламу великолепного шишечка. Как только я увидел это слово, моё сердце забилось сильнее и кровь покатилась быстрее по жилам. Ничего не могло остановить меня - я решил попробовать это.
Ладно, не буду долго расписывать, как я крысил у своих денег на этот шлак. В итоге, встретился я с одним из продавцов и приобрел эту шишку, которая обещала по-настоящему космическое вайб. Но, конечно, не могло обойтись без приключений - меня чуть не поймала полиция! Они наверное подумали, что я какой-то нарк и решили сделать обыск. Так что я был вынужден быстро спрятать свою новенькую покупку, чтобы не попасть за решетку.
Наконец-то я оказался в своей квартире и смог спокойно насладиться своим новым вайбом. Меня окатило так, словно я взял хорошую дозу ЛСД-25. Не знаю, как это работает, но шлак сработал полностью! Я ощущал себя настоящим зомби, готовым на всё. Не могу передать словами, насколько это было круто!
Только после этого я вспомнил, что у меня есть еще одна помазуха, которую мне подарил другой нарк. Это был амфетамин - сказали, что он даст еще более крутой вайб. Решил попробовать его позже, чтобы не перебрать сразу все сразу.
Так вот, продержался я на этом шлаке около трех дней, пока полностью не отставал от реальности. Это был безумный флешмоб, в котором я вошел на самом высоком уровне. Но, конечно, в итоге всё закончилось. Мои деньги иссякли, и я понял, что пора вернуться в реальность. Я вылез из этой задрыпаной комнатушки и пошел думать, что со мной делать дальше.
Уже прошло несколько дней с тех пор, как я закончил свой флешмоб зомби. Сейчас я вспоминаю все это и понимаю, что было это просто безумие. Вайб от шишечки был потрясающий, но в итоге я остался обманутым, потому что мне вжалили не качественную помазуху. Все это было очень опасно, и теперь я обязан учиться на своих ошибках.
Вот такая история у меня получилась.
Ах, братцы и сестренки, хотите послушать рассказ накурика именно такого рода, да посмеяться над этим безумием? Врубайте сюда, а я вам расскажу, как я купила закладки кодеина и наглоталась колес, а еще каталась на мотоцикле с парнем. Вот серьезно, даже бабки марцефаля позволяли мне сделать подобную ахинею.
Ну, начну с того, что я никогда не была разборчивой в отборе товара. Мне нужен был кодеин, парниша, чтобы я могла немного отдохнуть от этого моей дерьмовой жизни. Знаете, этот адский стрэсс и жуткое скучность иногда просто душит. Так вот, я как-то случайно узнала про парня, который мог мне помочь с этой задачей. И да, не забудьте, я не курила только разные поддельные говна, такие как паль, алекс, псек. Этот раз хотелось попробовать что-то реальное, настоящее.
Знаете, когда-то я училась в той же школе с парнем, который впоследствии стал поваром, а точнее поваром-наркоманом. Он был этаким гением в изготовлении подобного шлака. Частенько его клиенты называли его "маэстро", и это не просто так. Вот я и подумала, что если он может готовить такие штуки, то он наверняка может помочь мне найти истинное удовольствие.
Так что я немного поискала его контакты и написала ему. Как же я была рада, когда он откликнулся! "Давай, мара, я тебе помогу" - сказал он мне. Знаете, когда ты такой наркоман, с тобой разговаривают прямо на одном языке. Мне кажется, он мне сразу понравился, такой блатной и разговорчивый. Ну а что делать, жизнь такая - дерьмовая и несправедливая.
Так вот, я встретилась с ним в парке. Он достал свои пакетики с кодеином, и мне стало так весело. Он сказал: "Ты хочешь двинуться?" Я кивнула, и он сделал мне дозу. Мама дорогая, какого черта я не раньше познала это удовольствие? Что за жизнь такая, что ты только наркотики и узнаешь, что значит быть счастливой?
В общем, я взяла свою дозу и пошла к себе домой. Но что-то меня мучило, я чувствовала, что еще не все. Я стояла перед зеркалом, рассматривая себя и мои глаза, которые уже замылились от колес. "Что-то не так, я хочу больше" - думала я. Вдруг решила, что это именно та ночь, когда я должна сделать нечто сумасшедшее.
И вот, я снова написала ему, и мы договорились встретиться на парковке, где он мне покажет свой мотоцикл. Честно говоря, я никогда не сидела на мотоцикле, но мне всегда нравился адреналин. Знаете, это чувство, когда ты забываешь о всем, просто садишься и нажимаешь на газ. А голова кружится от колес внутри тебя и в тебе. Прямо как пудра, пожалуй.
В общем, мы двинулись, я сидела сзади, и он рубил на этом мотоцикле, будто его жизнь зависит от каждого взмаха руля. Я чувствовала, что я жива! Ох, и какие эмоции! Я кричала от счастья, и мне казалось, что весь город слышит меня. Ну, может, не весь город, но кто-то точно слышал меня.
Мы катились по городу, нас не волновало ничего и никого. Мы были свободными, будто птицы. И это было прекрасно! Даже эти моменты, когда мы еле переворачивались в поворотах - это был наш экстрим, наше наркотическое счастье.
Ну а потом мы вернулись на парковку, и я просто обняла его. Я была так благодарна ему за этот опыт, за то, что он дал мне возможность почувствовать себя такой, какая я есть на самом деле. А я - наркоман-комик, и это так круто!
В общем, братцы и сестренки, даже не знаю, что еще сказать. Кодеин, мотоциклы, парнишки-наркоманы - все это часть нашей жизни. Мы прыгаем с одной шняги на другую, и кто-то может посмеяться над этой фигней, а кто-то - понять и поддержать.
Так что вот, моя история, мой небольшой пазл в этой большой картине наркотической жизни. Всякий раз, когда я одеваю свою кожаную куртку и вступаю в игру, я чувствую себя живой, я чувствую, что я значу что-то в этом мире. Любое совпадение с реальными событиями или лицами является случайным.